Український читач поступово втрачає інтерес до книги, а вітчизняні видавництва та книгарні відповідно зменшують обсяги її реалізації. Тому, й не дивно, що Україна є останньою за кількістю виробництва книжок у Європі, як повідомляє Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів.

Падіння рівня культури читання, мінімальні тиражі видань, неналагоджена система книгорозповсюдження призвели до негативних процесів на книжковому ринку України. Населення втрачає читацьку культуру, обсяги споживання вітчизняної видавничої продукції теж помітно зменшуються, що, відповідно, впливає й на зниження рівня загальної культури українців, сприяє втраті раніше притаманного їм освітнього, наукового, інтелектуального потенціалу. На цьому наголосив Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК) у офіційному зверненні до Миколи Азарова.

Читати чи не читати – важливо чи не важливо?

Що ж таке для українця книга? Насамперед, це одна із форм  відпочинку та розваги, спосіб почерпнути корисну інформацію і традиційне джерело знань. Мабуть саме у цій відповіді потрібно шукати причину тих тенденцій, які з кожним роком все глибше укорінюються на вітчизняному книжковому ринку.

Все починається із масової культури читання. «У всьому світі цінується людина моральна, начитана, інтелектуал, який може чітко оцінювати своє позиціонування в суспільстві та в професійному середовищі. Для цього людина мусить читати», – зазначив Афонін у коментарі німецькому виданню «Deutsche Welle». В Україні ж недостатньо бути начитаною людиною і професіоналом в якійсь своїй справі для того, щоб зайняти якусь посаду. На думку Олександра Васильовича, у нас діють інші критерії: політичні та особистісні.

Ці фактори руйнують ті принципи формування особистості, які давно діють у розвинених країнах Європи. Однак, останнім часом спостерігається криза читання. І тут вирішальними є соціально-психологічні чинники. Так, не потрібно забувати про ціннісні орієнтації читача, мотивацію під час вибору книги, читацькі інтереси та уподобання тощо.

На низький рівень читання впливає кілька факторів. По-перше, українці швидше переглянуть у вільний час улюблену телепередачу/фільм, аніж завантажуватимуть себе книгою.  До того ж, окрім пріоритетності мас-медіа, нове покоління фактично виростає на інтернет-ресурсах, часто забуваючи про те, як приємно перегортати сторінки улюбленого роману. По-друге, останнім часом, читання книги почали вважати не свідченням високої духовної культури, а способом відпочити. Не дивно, що втрачають популярність «інтелектуальні» книги, адже саме «легка» література допомагає зняти психологічне навантаження. Так, згідно з дослідженням, проведеним фахівцями соціологічної служби Державної бібліотеки України,  40,5% опитаних вважає, що читання – непоганий засіб для проведення дозвілля, для 21,2% – це джерело нових знань, необхідних для спілкування. І лише 14,6% читачів намагаються за допомогою книги збагатити свій життєвий досвід та 10,9% – знайти відповідь на питання дійсності. Отже, лише четверта частина опитаних ще пам’ятає, що читання має бути, насамперед, способом самовдосконалення. Ні до однієї, ні до іншої категорії не належать 2,8% опитаних, які вважають, що «читання – не завжди  виправдана трата часу, про те ж саме можна дізнатися із телепередач чи радіо».

По-третє, кризу читання спричинює однобічність попиту на книгу. Молодь найчастіше надає перевагу виданням, які необхідні для навчання. От і виходить, що учні, ліцеїсти, студенти читають переважно лише ті твори, які передбачені навчальною програмою, часто ігноруючи художню літературу. По-четверте, не потрібно забувати і про вплив близьких та ставлення до книги у родині. Скажімо, якщо батьки полюбляють читати, до того ж вдома є бібліотека, то, ймовірно, правильне виховання та популяризація батьками цього процесу вплине на формування цікавості до книги та індивідуального читацького смаку дитини.

Криза кризою, але читати чи не читати – це вибір кожного. І залежить він не лише від ціни. Ставлення до читання, смаки, сформовані ще з малечку, життєва позиція та й навіть люди, з якими ви спілкуєтесь є каталізаторами вашої відповіді на це суто індивідуальне питання. От і виходить замкнуте коло: читач формує ставлення у суспільстві до книги і навпаки, рівень якість книжкової продукції – формує смаки читача.

Дорого – бо не читають, чи не читають – бо дорого?

Ще одне замкнене коло існує вже на іншому, матеріально-духовному рівні. Українське книговидавництво – це низькі тиражі, мала кількість назв видань, висока ціна на примірник, а відтак –  невелика аудиторія. Чому ж так?

 Можливо, дорого та мало, тому що не читають? В Україні цікавість до читання проявляють лише 27% населення, порівняно із  Великобританією (73,5%), Німеччиною (66%) і Францією (61%). Відповідно на покупку книги витратитися готові лише 40-45%, і лише трішки більше половини з них можуть собі дозволити придбати близько десяти книг на рік. Тоді, коли середньостатистичний чех може дозволити собі 15.

За даними дослідження економічного стану видавництв (УАВК), спостерігається системне падіння обсягів постачання книги на прилавки магазинів. Так у 2011 році 64,0 % із них зафіксували зменшення поставок друкованої продукції в середньому на 30,7%, а у 2012-му вже 78,6% видавничих організацій заявили про зменшення в середньому на 25,5%. До того ж, частина видань може роками лежати на полицях книжкових магазинів, бо ж не читають. Для порівняння, французький уряд підтримує книготоргівлю 9 млн. євро. на рік. Чого не скажеш про український уряд, якому бракує коштів на підтримку книговидання, а не те що їх реалізацію. Така ситуація змушує виживати видавництво за рахунок «заздалегідь вдалих» проектів. Тому прихильникам творчості відомого автора його книжкові новинки обійдуться у кругленьку суму.

Із цього виникає наступне запитання: то може не читають – бо дорого? Не кожен українець із мінімальною зарплатнею може дозволити собі таку розкіш. Ціни на книги дуже різняться. Зайшовши у книгарню, майже кожен зможе вибрати собі книгу до смаку, проблема в тому чи зможе купити. Адже популярні, «інтелектуальні» книги коштують не 25-30 грн., а у кілька разів дорожче. Для прикладу, ціни на популярні видання українських сучасників: збірка поезій «Триста поезій» (416 с.) Ліни Костенко обійдеться в середньому у 64 гривні, «Танґо смерті» (379 ст.) Юрія Винничука в межах 62-75 грн. Звісно, що є дорожчі, є й дешевші. Однак, зважаючи на те, що середньостатистичний українець за рік купує книжок лише на 2,9 євро (близько 31 гривні станом на 28.12.12), така ціна для пересічного гаманця справді зависока або гаманець затонкий для таких цін.

«Середньостатистичний німець за рік купує книжок на 119 євро. У маленькій п’ятимільйонній Фінляндії, яка за освіченістю вважається сьогодні першою країною відповідно до рейтингів ЮНЕСКО, громадянин у середньому купляє книжок на 105 євро. У Південній Кореї, яка серед лідерів у технологічному та науковому розвитку, – в межах 95 євро» – наголосив Олександр Афонін, президент УАВК.

Різниця у цифрах і справді вражає. Та чи доцільно їх порівнювати, закриваючи очі на різницю у рівні заробітних плат, попит та інтерес на книги тощо. Насправді ж – це замкнене коло: адже цікавість до книги породжує попит на неї. Коли є попит, то й ринок стає багатшим, конкуренція жорсткішою, а відповідно якість – вищою, ціна – меншою. Нині ж українські видавництва ведуть боротьбу швидше не за читача, а за виживання, часто забуваючи про головне. Це власне і призводить до нівелювання цінностей, смаків, фінансових можливостей своєї аудиторії.

От і виходить, що «читати чи не читати?», цілком залежить від відповіді на питання «купувати чи не купувати?» і навпаки. Як роз’єднати це коло складно відповісти. Так, коли криза читання кілька років тому докотилася навіть до розвинутих країн світу, вони швидко прийняли Національні програми, спрямовані на розв’язання цієї проблеми. Наприклад, у спеціальній державній програмі США було наголошено: «для збереження і розвитку американської демократії необхідно терміново перетворити Америку в націю читачів». В Україні доки не має схожих програм. Ми поки що лише обговорюємо кризовий стан книговидання, книгозабезпечення, і разом з тим, читання під час семінарів, «круглих столів». А коло тим часом все міцніше і міцніше запаюється у нерозривну єдність кризи читача і видавництва.

Матеріал підготувала Світлана Спасібіна