Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [184]
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

ПРОВІНЦІЙНІСТЬ: ГЕОГРАФІЯ ПОХОДЖЕННЯ ЧИ ТИП МИСЛЕННЯ?

Що таке провінційність? Це низький рівень культури мови, своєрідна духовна приземленість. А загалом – характерна особливість характеру та стилю життя вихідця з невеличкого містечка чи селища. Таким ми бачимо типового провінціала на екрані, таким він вимальовується у стереотипах. Насправді ж провінційність – це поняття не географічне, швидше психологічне. 

 glavcom.ua

Фото: glavcom.ua

Що це означає? Часто ми недооцінюємо людей, посилаючись на їхнє територіальне походження, мовляв, він із якогось «забитого» району. Та ця так звана провінційність дає таким особам певні переваги: виховує цілеспрямованість та пробивність. Тому й не дивно, що  більшість відомих людей насправді були нікому непримітними простолюдинами з невизначних куточків цієї планети чи принаймні країни.

 

Достеменно тяжко розібратися у значенні провінційності. Усе залежить від того, із якої позиції оцінювати цю якість/характеристику. Не слід забувати про те, що саме ця особливість часто дає нам надію залишатися автентичними, тобто, можливість проявити свою індивідуальність, особливість, оригінальність. 

Однак, навіть враховуючи це, традиційно поняття «провінційності»  та «слави»  чомусь протиставляють. Уже культовими стали запитання: як провінціалу стати відомим/досягти успіху в кар’єрі? Але ж, насправді, все це залежить не від того, чи ти родом із міста, чи глухого села. Головне мати мету та цілеспрямовано йти до цілі. Є чимало прикладів, коли люди, про яких ніхто не чув і не знав, з’являються у столиці і через певний час дають привід іншим подивуватися та поламати собі голову над запитанням: «Звідки вони впали такі талановиті?» 

Це типова ситуація, наприклад, для шоу-бізнесу. Пригадаймо лише історію маловідомого провінційного гурту «Ґринджоли» (Івано-Франківськ), якому вдалося стати популярним у період Помаранчевої революції. Для цього вистачило виступу на місцевому майдані, який «просочився»  в інтернет. Наступного дня «Разом нас багато» співали вже в Києві. Вже через рік хлопці випустили свій перший альбом і навіть з’їздили на Євробачення. 

Часто пропагують стереотипність у поведінці, зовнішньому вигляді та мові героя деякі сучасні серіали («Свати», «Доярка з Хацапетівки») та навіть мультифільми («Тачки», «Готель Трансильванія»). У них, як правило, є герой, що демонструє типову неосмисленість та провінційність саме в територіальному аспекті. А ми чомусь віримо в таку «безнадійність» цієї людини. 

На противагу цьому, не потрібно забувати, що сьогодні в усіх галузях суспільного життя є антикварною змістовність у вчинках, поведінці, мові людей. І тут справа не в провінційності походження, про яке у нас склалося стеоретипне уявлення, а в людській силі волі та наполегливості. Саме це є перевагою та вагомим фактором на шляху до успіху та слави. 

Так, чимало відомих людей, якими захоплюються, яких наслідують, цитують цілі покоління, насправді колись були тими, кого ми називаємо провінціалами. Вихідці з невеликих населених пунктів, такі як Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Іван Франко, стали класиками, творцями нової української літератури, незважаючи на своє походження. Їм було нелегко вибратися до культурної столиці, та й надовго не кожному там вдалося затриматися. Однак, завдяки наполегливості та витримці вони змогли реалізувати поставлену мету.

«Талановиті люди, що народилися у провінції, часто мають високу пасіонарність та шалену пробивну енергію – їм треба про себе заявити, закріпитися в столичних колах, змусити читачів та глядачів себе полюбити. Уявімо, якби той самий Гоголь народився в Санкт-Петербурзі – ким би він став? Столоначальником? Але точно не тим Гоголем, якого ми знаємо і любимо», – розмірковує над плюсами провінційності Андрій Окара у своєму блозі на «Українській правді».

Блогер вважає, що найчастіше саме провінційні талановиті митці стають трансгресорами. «Обществу нужны трансгрессоры. Оно устанавливает законы, чтобы их нарушать. Если все будут уважать установленные правила и подчиняться нормам… то все общество станет «нормальным» и окажется в застое», – мовить цитата із науково-фантастичного роману «Империя ангелов» Бернара Вербера. Трансгресори – це люди, які покликані порушувати існуючі в суспільстві закони та стереотипи. Вони є головними революціонерами в мистецькому та суспільному житті народу. Тож, щоб говорити про провінційність цих активістів, потрібно насамперед переосмислити своє розуміння цього терміну. Провінціали-трансгресори – це вольові індивідуальності, які проходять весь шлях від безхлібного низу до лаврового верху. Таке, наприклад, не завжди скажеш про їхніх нащадків.

«Більшість митців у будь-якій столиці – це колишні провінціали і столичні жителі в першому поколінні, – продовжує Андрій Оскара. – Але вже їхні діти, що народилися у столиці, часто чомусь позбавлені креативності на пробивної сили своїх батьків. Принаймні, така тенденція, хоч є і винятки». Із філософського погляду провінційність насправді допомагає виховати і навчитись цінувати те, чого зміг досягнути своїми силами. «У мене не було своєї кімнати, я спав на підлозі у друзів, здавав пляшки з-під коли за 5 центів, щоб купити їжу, і щонеділі йшов 7 миль пішки, щоб раз на тиждень добре повечеряти в храмі кришнаїтів. Це було чудово!» – і це говорить Стів Джобс – людина, яка виросла у прийомній родині, у якомусь рядовому містечку та лише завдяки своїй самобутності та наполегливості стала визначною для сучасного суспільства. Все, чого він досягнув, – це лише його заслуга. І, як бачимо, провінційність не завадила йому побудувати майбутнє за своїм, автентичним планом. Натомість люди, які не проходять цей шлях, певною мірою втрачають сенс життя, не можуть по-справжньому об’єктивно оцінити вагу того, що змогли отримали, не докладаючи жодних зусиль.

Тоді, порівнюючи провінціала й жителя столиці за критеріями життєлюбності та стриманості, стає образливим чути вислів «боротися із провінційністю». Звісно, боротися потрібно, але не із провінційністю – як місцем проживання (на чому ми і зупиняємося, пояснюючи поведінку «типового» представника регіону), а як способом мислення. Вкотре стає зрозумілим, що не важливо, де ти народився, важливо, на якому освітньому, культурному рівні ти здатен сприймати й розуміти цей світ. 

 

І тут знову повертаємося до поняття автентичності. Індивідуальність – ось що може водночас і відрізнити, і охарактеризувати тебе як провінціала. Із такою характеристикою (чи то особливістю) не соромно буде й справді визнати себе таким. Адже типовий для трансгресора рівень духовно-інтелектуальної провінційності в порівнянні з жителями культурних осередків регіону може стати не лише особистим, а й всезагальним досягненням.

Категорія: Мої статті | Додав: Spasibina (31.05.2013)
Переглядів: 406 | Рейтинг: 4.5/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: