"Острів смерті" Кролевець

Жорстокі бої за Черкаси тривали на Кролевці (після війни острів називали Покал) ще майже місяць після здачі самого міста

70 років відділяє нас від грізних подій літа 1941 року. Після 18 днів героїчної оборони Черкас радянські війська були 22 серпня змушені відійти на лівий берег, але бої на дніпровському острові Кролевець, ще тривали до середини вересня. Вони ввійшли в історію як Кролевецька трагедія. А сам Кролевець отримав назву "Острів смерті".

Природний рай посеред Дніпра

Острів, що на топографічних і військових картах значився як Королевець, у черкасців фігурував, як Кролевець або Кролевіць. Назва походить від слова "король", у значенні "перший, головний". Цей острів був доволі великим і починав цілу низку дніпровських островів, що лежали далі в гирлі річки, нижче Черкас. Після спорудження Кременчуцького водосховища над водою залишилися лише невеличкі ділянки колись гігантського острова.

Починався Кролевець від залізничного мосту високим берегом-стрімчаком, що простягався над водою 5–8-метровим урвищем. Цей обривистий берег відсікав хвилі Дніпра на дві сторони: вліво по течії йшло старе річище (його називали Старик), і вправо – основний фарватер ріки, по якому снували каравани барж та поодинокі білосніжні пасажирські кораблі.

Кролевець був чудовим, мальовничим островом, з багатьма невеликими озерцями, покритими лататтям, над якими звисали ніжні крони верб. У центрі острова — головне озеро, що мало однойменну назву, багато низин, порослих верболозом, подекуди – невеликі гайки, а на північному боці росли красуні сосни і дрібнолисті осокори. А скільки на острові було ожини, зеленої весняної леверди, щавлю, різноманітних квітів!

Кролевець тягнувся впродовж річки на 5–6 км, а в ширину сягав до 4 км. Південна його частина випиналась далеко в річку піщаною косою – місцем розваг черкаських хлопчаків. На острові та в озерах водилася дичина, було багато зайців та лисиць, на яких охочі полювали взимку. І ось цей благодатний куточок природи був сплюндрований влітку 1941 року.

"Черкаси треба відстояти..."

На початку серпня 1941 року почалися бої на підступах до Черкас. Вони були важкі й кровопролитні. Черкаси захищали війська 38-ої армії генерал-лейтенанта Дмитра Рябишева. А на Дніпрі відважно діяли моряки Дніпровського загону Пінської військової флотилії. Вогнем своїх моніторів, канонерських човнів та бронекатерів вони прикривали дніпровські мости й переправи, і навіть вели бої з танками ворога, що діяли на березі Дніпра.

Проти поріділих дивізій 38-ої армії воювали повнокровні відбірні війська вермахту, зокрема 125-а піхотна дивізія СС "Вікінг". Вони намагалися захопити Черкаси і особливо три переправи через широку ріку – залізничний, дерев’яний і понтонний мости, які мали важливе стратегічне значення.

На пропозицію Маршала Радянського Союзу Семена Будьонного відвести за Дніпро з’єднання 38-ої армії з метою зберегти людські резерви, техніку й закріпитися на нових рубежах, Йосип Сталін зауважив, що залишити Черкаський плацдарм і місто – це значить відкрити ворогу дорогу на Донбас. Необхідно зміцнювати оборону по Дніпру. "Черкаси треба відстояти...". Та ситуація погіршувалася, і в ніч проти 22 серпня 1941 року, спаливши і підірвавши мости, радянські війська відійшли на лівий беріг і зайняли оборонні рубежі.

Ось з цього і почалася "Кролевецька трагедія".

"Очистити острів від ворога..."

Німці, використавши низинний південний район Черкас і, форсувавши ріку, вийшли на південну околицю острова. Цей клаптик землі, покритий піском, вони використали для подальшого нагромадження сил.

У своїх мемуарах командарм Дмитро Рябишев згадує, що противник після того, як зайняв Черкаси, особливої активності не проявляв, але через кілька днів зробив спробу форсувати Дніпро південніше міста.

Невеликій групі гітлерівців вдалося закріпитися на острові, але незабаром ця група була знищена радянськими частинами, після чого настав період відносного затишшя.

Проте справжнього затишшя не було. Ворог, довідавшись, що на острові Кролевець нікого немає, не групою, а двома батальйонами вдерся на його територію, і зайняв північно-західну частину, де були підготовлені радянськими саперами окопи, дзоти, бліндажі. Сили ворога були значні, вони вже з цих позицій обстрілювали села Первомайське, Панське, Мельники, Дубинку.

Командиру 116-ої дивізії полковнику Якову Єременку був даний наказ "очистити острів від ворога і скинути його в ріку". 23 серпня підрозділи дивізії неодноразово атакували ворожі позиції. Командир 116-ої дивізії намагався своїми силами виконати поставлене командармом завдання, але відчувалося, що воно йому не під силу. Того ж дня на острів висадився десант силою понад двох повнокровних, озброєних до зубів ворожих батальйонів. Лише під кінець дня 24 серпня після тривалого артилерійського обстрілу радянські підрозділи кинулися на штурм, і двом стрілецьким батальйонам 548-го полку вдалося захопити середню частину східного берега острова й заглибитися на 120–150 метрів західніше. Але німці відкрили шалений вогонь. Радянським підрозділам довелося залягти і окопатися.

У наступні дні радянська артилерія продовжувала обстрілювати ворожі позиції, а підрозділи запекло атакували фашистів. За кровопролитні жорстокі бої гітлерівські солдати теж нарекли Королевець "Островом смерті" – занадто багато їхніх солдатів навік залишилися лежати на нікому не відомому клаптику землі дніпровського Лівобережжя. Згодом їх поховали на розі Дніпровського шосе і вулиці Розкопної, де було встановлено понад сто березових хрестів з касками на могилах. Багато було втрат і з радянського боку. Полеглих червоноармійців ховали там же, на острові, декого – поблизу сіл Первомайське та Червоне.

З 23 серпня по 16 вересня тривали запеклі бої за острів. Радянське командування будь що намагалося втримати острів Кролевець в своїх руках, не дати ворогу проникнути вглиб Лівобережжя. Та й німці зуміли створити враження, що саме тут готуються форсувати Дніпро. Це був справжній успіх німецької дезінформації.

Коли вже 16 вересня стало відомо, що стрімкий рейд ворожих військ танковим клином охоплює армії Південно-Західного напрямку, радянське командування дало наказ почати відхід на рубіж річки Псел. На сплюндрованій жорстокими боями землі Кролевця залишилися сотні загиблих солдат, які під час безперервних атак не були поховані. А захисники острова невеликими групами і підрозділами з боями проривалися у миргородському напрямку.

Так закінчилась героїчна оборона Черкас і Черкаського плацдарму. Вона відіграла важливу роль у загальному ході подій літа 1941 року. Плани Гітлера щодо оволодіння Києвом та всією Україною ще в липні 1941 року були зірвані. Героїзм і стійкість захисників Черкаського плацдарму дали змогу евакуювати в тил майно промислових підприємств, радгоспів і колгоспів, культурні цінності. Доля Києва тоді вирішувалася під Черкасами...

Нащадки схиляють голови перед світлою пам’яттю захисників острова. Бажано було б встановити обеліск на місці боїв для увіковічення пам’яті полеглих в Кролевецькій трагедії з переліком найменувань тих з’єднань і частин 38-ої армії, що захищали острів.