Главная | Регистрация | Вход Приветствую Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [184]
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Історія по–холодному

Сюди варто приїхати хоча б для того, щоб зрозуміти: Холодний Яр — це не лише горілка, а Чучупака не має нічого спільного з Чупакаброю. У Холодному Яру по–справжньому проймаєшся історією. І споглядаючи могутні лісові масиви, не можеш позбутися відчуття, що ось–ось із хащів вигулькне на коні бравий гайдамака чи партизан.

Холодна оаза посеред лісостепу

Ця місцевість чимось нагадує оазу, тільки розташовану не в пустелі, а посеред рівнинного лісостепу. Численні балки, яри, пагорби та густі ліси на площі близько семи тисяч гектарів утворюють унікальний ландшафт та особливі кліматичні умови, відмінні від навколишньої території. Версії походження Холодного Яру різні: від падіння гігантського метеорита до проходження межі льодовика. Хай там як, а існування величезного підземного озера, яке живить численні джерела, вважається доконаним фактом.

Коли спускаєшся на дно одного з найбільших ярів — Водяного, на власній шкірі розумієш, чому Холодний Яр отримав таку назву: тут, унизу, в густому затінку дерев, повітря на кілька градусів холодніше, ніж нагорі.

Щоправда, є ще й легенда, яка свідчить про інше походження топоніма. У часи монголо–татарскої навали в яру нібито ховалася від нападників жінка, яку звали Меланка Холодна. Поступово до неї приєднувалися інші втікачі, і згодом утворилося ціле поселення, яке отримало назву Холодне.

Для контрасту: всього півгодини ходи пішки — і можна опинитися на так званій Козачій горі, з якої відкривається неймовірний краєвид. Колись там було козацьке поселення, яке з одного боку оточував яр, а з другого — річка, що затоплювала місцевість під горою. Тепер найвідомішою місцевою атракцією є дерево з химерно покрученими гілками, яке місцеві ентузіасти охрестили «деревом бажань». Прив’яжеш стрічку до гілки–покруча — і мрія здійсниться. Правда чи ні, а таких стрічок на вітті вже чимало...

Від скіфів до партизанів

Попри високу різноманітність місцевої флори та фауни, у якій представлено й чимало видів із Червоної книги України, найбільше запам’ятовується такий зовні непримітний холодноярський житель, як Culex pipiens, або комар звичайний. Оскільки місцеві умови максимально сприятливі для їх інтенсивного розмноження, концентрація цих кровопивць у Холодному Яру, здається, вища, ніж деінде. Тож якщо ви збираєтеся сюди на екскурсію, антикомариний спрей точно буде не зайвим.

Тутешні ліси слугували сховком не лише для вояків Холодноярської республіки, а й для цінних історичних артефактів. Такими, зокрема, є вали скіфського городища, розташовані в лісі біля Святотроїцького Мотронинського монастиря. Попри те, що минуло понад дві з половиною тисячі років, зі збережених залишків досить легко уявити двадцяти–тридцятиметрову висоту тодішніх укріплень. У лісах досі збереглися скіфські кургани, хоча більшість із них пограбовані.

Сумна доля спіткала багато печер — їх підірвали німці під час Другої світової війни, побоюючись, що там переховуються партизани. Однак уцілілі сховища дражнять уяву, яка вибудовує схеми величезних підземних лабіринтів, що в давнину слугували для пересування спраглих до бою та пригод козаків, гайдамаків і партизанів.

Вічний бій навколо дітища Мотрони


Історія Святотроїцького Мотронинського монастиря, що вивищується на місці колишнього скіфського городища, налічує майже тисячу років. За легендою, колись тут стояла фортеця Мирослава — улюбленого воєводи Ярослава Мудрого. Одного разу, повертаючись із походу, він вирішив перевірити свою дружину Мотрону: чи добре вона керує фортецею за відсутності чоловіка. Воєвода наказав вишикувати свої човни у бойовій готовності, і мешканці укріплення атакували їх, сприйнявши за ворожі. У бою Мирослав загинув, а Мотрона, усвідомивши страшну помилку, стала черницею. І заснувала Мотронинський монастир.

За свою довгу історію він так чи інакше був дотичний до всіх важливих історичних подій на цій території: козаччини, церковної унії, Коліївщини — перед початком бойових дій гайдамаки приходили сюди на молебень. У 1918—1922 роках Мотронинський монастир став осередком діяльності Холодноярської республіки.

Пристрасті вирують тут і сьогодні, але цього разу між служителями церкви та місцевим самоврядуванням. Один із яскравих прикладів цього протистояння — нещодавно збудована одразу біля входу на монастирське подвір’я химерна цегляна споруда. Як розподає Богдан Легоняк, завідувач філії «Холодний Яр» національного історико–культурного заповідника «Чигирин», раніше на монастирському подвір’ї були службові приміщення, збудовані в стилі українського бароко. Черниці їх знесли і збудували на тому місці такий собі «вінегрет», який повністю випадає з довколишнього архітектурного ансамблю.

Протистояння має ще й ідеологічний присмак, адже монастир належить Московському патріархату, з антиукраїнськими амбіціями якого вкрай важко миритися нащадками вільнолюбних гайдамаків. До речі, недалеко від монастиря зберігає у своїх водах спогади минувшини Гайдамацький став. На його дні свого часу знайшли величезну кількість ножів — доказ того, що їх тут перед боєм висвячували гайдамаки. Кілька кілометрів далі — і можна натрапити на місце, де колись стояв козацький склик — величезний мідний казан, ударами в який козаків скликали на нараду.

Дуб Залізняка врятували дохлі корови


Ще один місцевий аксакал — дуб Максима Залізняка — сьогодні, схоже, доживає свого віку. Туристи вже не мають розкоші познімкуватися, обійнявши майже дев’ятиметрове в обхваті дерево — тепер навколо нього стоїть огорожа. Наприкінці минулого тисячоліття дуб Залізняка почав засихати. Щоб продовжити життя унікального велетня, вдавалися навіть до таких ексцентричних методів, як закопування під нього дохлих корів. І таки допомогло. Дуб, якому, за оцінками експертів, близько 1100 років, досі зеленіє, навіюючи дивну суміш захоплення і незатишності: не виключено, що ще й нас переживе...

Хутір Буда, на території якого росте дерево, сьогодні переживає маленький ренесанс. Територію, всіх мешканців якої винищили під час Другої світової, нині заселяють екопоселенці, які втекли від міської какофонії до гармонії з природою. Ці люди сповідують бережливе ставлення до довкілля, здоровий спосіб життя та, як вони кажуть, чистоту помислів. Одна з мешканок хутора пригощає нас трав’яним коктейлем — смакує краще, ніж виглядає.

У Холодного Яру є свій геній, чи, точніше, герой місця. І дарма, що наймолодше покоління вже не знає, хто такий Василь Чучупака — більшість місцевих мешканців шанує його як героя та визволителя. Щороку 12 квітня патріотично налаштовані українці з’їжджаються сюди згадати події часів Холодноярської Республіки, обов’язково відвідуючи могилу та місце останнього бою головного отамана.

Дух минувшини під солом’яною стріхою

Що вражає в Холодному Яру — то це кількість хат, вкритих соломою. Скидається на те, що в них уже ніхто не живе, однак місцеві мешканці не поспішають їх зносити — чи то з пошани до минувшини, чи то за інерцією — хай собі стоять.

Економічна ситуація в довколишніх селах, зокрема в Мельниках, — типова для всієї України: безробіття, старіння населення, відтік молоді в міста. Через непрості географічні умови тут складно провести газифікацію, що теж не сприяє розвиткові села. Хоча, ділиться думкою місцевий екскурсовод, може, таким чином ця місцевість оберігає себе від згубного впливу цивілізації?

Із цим важко не погодитися, коли поночі повертаєшся до Мельників від сусідньої Чубівки: здається, ось–ось побачиш на нескінченній ґрунтовій дорозі (а що, цікаво, тут робиться під час злив?) численні валки чумаків, що в давнину мандрували цим шляхом до Криму. Місцевих мешканців, хоч вони в більшості гостинні та привітні, складно уявити у тісній взаємодії з туристами. Ті поки що просто не вписуються у вироблений віками ланцюг «город–господарство–город». У багатших селах, ближче до Дніпра, потроху розвивається екологічний туризм, однак до такого розмаху, як у Карпатах, тут ще далеко.

Та й чи потрібні Холодному Яру натовпи туристів? Чи зацікавлений хтось у тому, аби довколишні села стали розважальним атракціоном із горами сміття довкруги? Після відвідання цього легендарного місця відповідь на це запитання приходить сама собою: Холодний Яр потребує особливого типу туристів — не лише екологічно, а й історично свідомих. Бо проміняти дещицю комфорту на духовне збагачення зможуть далеко не всі.

Ганна Власюк, "Україна молода"
Категорія: Мої статті | Додав: sokil (29.09.2011)
Переглядів: 278 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: